Колонки Злата Симоненко
  5857  0

Чи відповідатимуть Луценко та Матіос за голослівні заяви?

Останнім часом слідчі та прокурори переважно утримуються від актів публічного таврування затриманих і підозрюваних як "злочинців". І їхній вибір не можна не вітати. Хоча слово "зловмисник" ще міцно тримається в їхніх лексичних запасах. Утім, Генеральний та Головний військовий прокурори пішли своїм шляхом. Facebook-сторінки Юрія Луценка та Анатолія Матіоса просто переповнені різкими та недвозначними заявами, які не узгоджуються з конституційними приписами та паплюжать права людини.

Лише за останні чотири місяці цього року Генпрокурор опублікував на власній facebook-сторінці п’ять дописів, які прямо заперечують презумпцію невинуватості. Для прикладу, в одному Юрій Луценко пише про затримання судді, називаючи його "суддею-корупціонером". Одночасно цей допис публікується з фотографією таблички, яка висить на дверях кабінету та де вказано повне ім’я затриманого.

Інший пост доповнений фотографією посвідчення затриманого, де також легко розгледіти повне ім’я і навіть його обличчя. Генпрокурор характеризує останнього як систематичного "збирача хабарів".

Також Генпрокурор дозволяє собі зазначати в тексті допису прізвище та конкретну посаду затриманого. При цьому додаючи характерне "хабарник" і вже традиційно – фото обличчя. Стається й так, що пости очільника прокуратури містять комбінацію: тут вам і фото обличчя, і прізвище з ініціалами, згадка конкретної посади, та ще й галаслива характеристика "закінчилась 20-річна кар’єра хабарника".

Намагається не відставати від шефа і головний військовий прокурор. У своєму профілі на Facebook він прямо вказує хто скільки "вкрав" з бюджету, оприлюднює прізвища затриманих осіб, та навіть публікує паспортні дані, – що також суперечить законодавству про захист персональних даних. До того ж останні гучні затримання з гелікоптерами побудили Анатолія Матіоса до ряду дописів, в яких з десяток людей отримали від нього ярлик "член злочинної організації".

Подібні заяви та дії керівників прокуратури суперечать не лише Конституції України, вони також нівелюють гарантії, передбачені Європейською конвенцією з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював важливість презумпції невинуватості. У ряді справ Суд дійшов висновку, що посадовцям органів правопорядку, які обіймають високе становище, слід дуже ретельно обирати слова при коментуванні кримінальних проваджень. Оскільки суспільство легко схилити до думки, що конкретні особи винуваті, ще до того, як їхню вину було доведено в установленому законом порядку (зокрема, справа Хужин й інші проти Росії).

Також Європейський суд застерігає, що публічні повідомлення, в яких без жодних застережень особи зображуються як "члени незаконної організації" або містяться відомості, що дозволяють легко ідентифікувати осіб, також не узгоджуються з дотриманням презумпції невинуватості. Адже подібні повідомлення підштовхують громадськість повірити у винність осіб та надають попередню оцінку фактам ще до того, як це зроблять наділені відповідними повноваженнями судді (зокрема, Й. Б. i інші проти Туреччини).

Звісно, рішення Європейського суду проти України з приводу заяв Юрія Луценка та Анатолія Матіоса – далека перспектива, проте, їм не слід про це забувати.

Ті висловлювання, які дозволили собі перші очільники прокуратури, цілком кореспондують складу дисциплінарного проступку, що передбачений п.9 ст.43 Закону "Про прокуратуру". Згадане положення прямо називає "публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості" підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.

Єдиним органом, який уповноважений порушувати дисциплінарне провадження та притягувати прокурорів до дисциплінарної відповідальності, є Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів. І кілька днів тому КДКП якраз розпочала свою роботу. Генеральний прокурор та його заступники знаходяться під юрисдикцією КДКП, так само як і решта прокурорів. Залишається відкритим лише питання: чи стане членам комісії духу розпочати дисциплінарне провадження проти "головних" прокурорів?

На жаль, якщо і стане, нікуди не подінеться та обставина, що чинний склад КДКП, як і Ради прокурорів, був сформований на забаганку Юрія Луценка всупереч закону. Тобто будь-яке їхнє рішення з легкістю можна оскаржити в суді.

Тим не менш, в цій ситуації бажаним є зовсім не дисциплінарне провадження. Бажаним є усвідомлення, що презумпція невинуватості – це ніяк не абстрактна ідея. Що презумпція невинуватості вимагає такої ж поваги та забезпечення, як і право на свободу та особисту недоторканність. Надаючи загалу інформацію про ще не завершені розслідування, посадовці органів правопорядку мусять це робити з усією обачністю й обережністю, якої потребує дотримання презумпції невинуватості.

Аби це усвідомлення пустило міцне коріння, потіснивши традиційне "зловмисник" та більш радикальні варіанти, перегляду лексичного запасу, очевидно, вже буде недостатньо. У цьому випадку потрібен ще й певний запобіжник. Без сумніву, ним має бути правило, відповідно до якого в публікації про хід розслідувань обов’язково слід включати абзац наступного змісту:

"Затримання, повідомлення про підозру або обвинувачення особи не є доказом її вини. Така особа має право на справедливий судовий розгляд, в якому прокурор може лише довести її провину. Визнати особу винуватою уповноважений виключно суд".

Такий підхід є стандартом для органів правопорядку європейських країн та США. І неважливо, де розміщується публікація: на офіційній сторінці органу правопорядку чи приватній сторінці його працівників або керівників. Про публікацію обличь або прізвищ мова взагалі не йде - це абсолютно неприпустимо.

 

Злата Симоненко, адвокат, експертка групи реформи правоохоронних органів Реанімаційного Пакету Реформ,

Володимир Петраковський, екс-прокурор, експерт групи реформи правоохоронних органів Реанімаційного Пакету Реформ.

 
 
 вгору