Колонки Дмитро Калмиков
  135  0

Антикорупційна реформа в цифрах. А так гарно розповідали…

14 жовтня 2014 року вперше в історії України було прийнято надзвичайно якісний Закон «Про запобігання корупції», який не лише відповідав усім міжнародним стандартам у цій сфері, а й враховував найкращий зарубіжний досвід та рекомендації міжнародних інституцій (GRECO, ОЕСР тощо).

Одночасно з прийняттям цього Закону затверджено й Антикорупційну стратегію, яка правильно визначає пріоритети державної антикорупційної політики на 2014–2017 роки, реалізація яких мала б створити основу для подальших реформ. На виконання зазначеної Стратегії, а також належної імплементації нового базового антикорупційного законодавства Урядом було розроблено та затверджено якісну Державну програму щодо реалізації Антикорупційної стратегії на 2015–2017 роки, яка передбачає конкретні завдання і заходи.
Національне агентство з питань запобігання корупції мало аналізувати стан реалізації цих антикорупційних програмних документів та викласти результати цього аналізу у спеціальному документі – Національній доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики. Втім, оскільки офіційного тексту такого документу досі немає, то дозволимо собі дуже коротко окреслити загальний стан справ у цій сфері.


Стан реалізації Антикорупційної стратегії

Положеннями Антикорупційної стратегії на 2014–2017 роки визначено 10 ключових проблем, які потребують вирішення у 2014–2017 роках, та сформульовано 10 цілей, досягнення яких мало би повністю чи частково вирішити описані проблеми. Щодо кожної з цілей заплановано реалізацію низки антикорупційних заходів. Загалом, у межах цього програмного документу сформульовано 44 комплексних антикорупційних заходи.
Утім, станом на сьогодні жодна із поставлених цілей повною мірою не досягнута; жодна проблема, про які йдеться в Антикорупційній стратегії, не вирішена; із 44 антикорупційних заходів, визначених Антикорупційною стратегією, наразі повністю виконано лише 9 (21%), частково – 19 (43%), і не виконано – 16 (36%)!

Стан реалізації Державної програми

У Програмі йдеться про ті самі чотири базових напрями діяльності влади в антикорупційній сфері, в межах яких сформульовано 27 завдань. З метою виконання останніх Програмою визначено 85 антикорупційних заходів, переважна більшість з яких складається з низки більш конкретних. У цілому встановлено обов’язок різних суб’єктів виконати 207 конкретних антикорупційних заходів протягом 2015–2017 років.

Утім, із 27 завдань, які планувалося вирішити у 2015–2017 роках, наразі в повному обсязі виконано лише 6 (22%) При цьому вчасно вирішено лише одне з них (4%). Між тим, на сьогодні повною мірою мало бути виконано 19 таких завдань (70%).
Наразі реалізовано лише 124 із 207 запланованих антикорупційних заходів (60%). При цьому вчасно реалізовано лише 52 заходи (27%). І це при тому, що мало бути реалізовано 192 із 207 запланованих заходів, тобто 93%. Про якість реалізації цих задів краще промовчати, бо
Отже, на сьогодні загальний рівень реалізації Антикорупційній стратегії на 2014–2017 роки та Державної програми щодо її реалізації не перевищує 60%. І це при тому, що вони вже мали бути виконані на 90-95%. Більше того, переважна більшість вже реалізованих антикорупційних заходів виконано невчасно та/або надзвичайно неякісно.

Кому дякувати та з кого питати?

Президент. Загалом Президент у 2014–2017 роках несуттєво впливав на антикорупційні процеси в Україні. У тих же поодиноких випадках, коли він втручався у цей процес, його позиція була неоднозначною: в деяких випадках він сприяв антикорупційній реформі, а в інших – відверто саботував її.

Наприклад, Закон "Про Державне бюро розслідувань" Президент не підписував понад 2 місяці. І це при тому, що згідно з вимогами ст. 94 Конституції він був зобов’язаний це зробити протягом 15 днів. За понад 2 роки діяльності Національної ради з питань антикорупційної політики при Президентові України відбулося лише 4 засідання, за результатами яких не прийнято жодного значимого рішення. Наприкінці ж березня 2017 року попри відверте паплюження Парламентом Конституції, численні зауваження та вимоги ключових міжнародних інституцій Президент підписав Закон із правками Тетяни Чорновол, якими було започатковано відверту боротьбу з діяльністю практично всіх громадських організацій в Україні.

Парламент. Найбільшим досягненням Парламенту за останні три роки є прийняття вкрай необхідних законів: "Про запобігання корупції"; "Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки" та "Про Національне антикорупційне бюро України". До активу Парламенту варто віднести й прийняття законів "Про Державне бюро розслідувань", "Про публічні закупівлі", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції", "Про державну службу" та деяких інших. Проте:

1) із 30 законів, які ВР мала прийняти на виконання базових програмних документів у сфері антикорупції, наразі прийнято лише 17 (57%);

2) нерідко Парламент й відверто саботував антикорупційну реформу. Наприклад, протягом 2015 року тривала ціла епопея з прийняттям нового Закону "Про державну службу"; 25 грудня 2015 р. ВР було прийнято Закон "Деркача", яким передбачалося відтермінування запуску електронного декларування ще на рік; 16 лютого 2016 р. ВР було прийнято Закон "Денисенка", який руйнував систему електронного декларування та встановлював низку шпарин для ухилення від відповідальності недоброчесних службовців, а ось 23 березня 2017 року ВР було прийнято Закон, який зобов’язує антикорупційні громадські організації декларувати своє майно на рівні з державними службовцями.

Уряд. Найбільшими досягненнями двох Урядів Яценюка є: 1) ініціація переважної більшості найважливіших та найбільш якісних антикорупційних законів у 2014 році; 2) розробка та затвердження вельми якісної Державної програми щодо реалізації Антикорупційної стратегії на 2015–2017 роки; 3) реалізація значної частини заходів, визначених Державною програмою.

Серйозних досягнень чинного Уряду в антикорупційній сфері нам знайти не вдалося. Голослівні обіцянки, неякісні та фактично невиконувані програмні документи не рахуються. Проте, Уряд неодноразово цілеспрямовано створював суттєві перешкоди для реалізації антикорупційної реформи (йдеться, зокрема, про тривале невжиття заходів для обрання п’ятого члена НАЗК; намагання будь-якою ціною перетворити НАЗК на підконтрольну інституцію та ще багато іншого).

Міністерство юстиції. На Мін’юст, передусім, покладався тягар розробки переважної більшості законів, які мали бути прийняті у 2014–2016 роках (таких законів налічується близько 30). Проте, на сьогодні Парламентом НЕ прийнято жодного з цих законів, які б були розроблені Мінюстом! Деякі з таких законопроектів були розроблені та внесені в Парламент іншими суб’єктами, а інші – не розроблені й досі. Зокрема, так і не дочекалися ми від Мін’юсту законопроектів "Про перевірку на доброчесність", "Про захист викривачів", "Про публічні консультації", "Про адміністративну процедуру" та ще багатьох інших законів.

Із 71 антикорупційних заходів, які Мін’юст вже мав реалізувати, вчасно реалізовано лише 25, невчасно – 10, не реалізовано взагалі – 36.

НАЗК. Чинним законодавством НАЗК визначено ключовим антикорупційним суб’єктом, на якого покладено обов’язок забезпечувати формування та реалізацію державної антикорупційної політики України.

Загалом зі 192 заходів, які мали вже бути реалізовані, на НАЗК покладалося 109 (57% від загальної кількості заходів). Як показує аналіз діяльності НАЗК, з числа цих заходів реалізовано вчасно 24 (22%), невчасно – 54 (50%), не реалізовано – 31 (28%).

Низький рівень ефективності НАЗК пояснюється низкою об’єктивних та суб’єктивних причин. До числа основних об’єктивних причин варто віднести те, що створення НАЗК планувалося на початку 2015 р., а реально воно почало функціонувати лише в середині серпня 2016 р.; керівний склад НАЗК і досі є неповним (п’ятого члена так і не обрано); апарат сформований лише на 68%; інколи вжиття конкретного заходу стало неможливим через невжиття іншого пов’язаного з ним заходу.

Загалом, діяльність Президента, Парламенту, Уряду, Мінюсту та НАЗК у 2014–2017 роках варто охарактеризувати як перманентне імітування боротьби з корупцією: влада весь час намагається балансувати між формалізмом (популізмом) у вигляді прийняття певних актів законодавства, створенням інституцій, начебто вжиттям антикорупційних заходів тощо та реальним "затягуванням/блокуванням" початку реальної антикорупційної реформи.

Більш детально про сучасний стан "боротьби" з корупцією в Україні можна дізнатися з Альтернативного звіту з оцінки ефективності державної антикорупційної політики.

 
 
 вгору