Колонки Гліб Вишлінський
  129  0

Три роки після Революції Гідності: чому зміни вповільнюються, і як запобігти відкату реформ

Як змінюється темп реформ? Якщо подивитися на індекс реформ iMoRe від VoxUkraine, де експерти щодватижні оцінюють кількість та важливість реформаторських кроків, то при діапазоні від -5 до +5 у першому півріччі 2015 року значення цього індексу дорівнювало +1,4. Це період, коли в нас розпочиналася чинна програма з МВФ і країна з економічної точки зору була в зруйнованому стані. У другому півріччі 2015 р. вже було падіння нижче ніж 1, загалом за рік індекс був 1,1.

У першому півріччі 2016 року в Україні з’явився новий уряд, було проведено дії, потрібні для отримання безвізового режиму і для співпраці з МВФ, iMoRe дорівнював 1. У другому півріччі 2016 р. знов зафіксовано падіння до 0,8, загалом по року – 0,9. За перші тижні 2017 року індекс був 0, тобто взагалі не було жодного реформаторського кроку, який міг би бути оцінений експертною групою, другий двотижневий період – 0,4.

Отже, ми бачимо зменшення темпів реформ. iMoRe показує, що до найбільш суттєвих реформ нас підштовхували лише вимоги МВФ та ЄС. За готовністю української влади виконувати ці вимоги стоїть великий зовнішній борг України та розбалансованість економіки, що нам дісталася великою мірою від попередньої влади. І до кінця не зрозуміло, це добре чи погано: якби цієї розбалансованості не було, невідомо, чи були б в нас ті структурні зміни, які все ж таки відбулися впродовж останніх трьох років.

Які причини гальмування реформ?

По-перше, це тотальна недовіра суспільства до політичних інститутів. За останніми даними фонду "Демократичні ініціативи", в жодного українського політика немає балансу між довірою та недовірою краще ніж мінус 20. Це дуже погано. Це означає , що в українських політиків немає політичного капіталу, для того, щоб робити щось добре, щоправда, немає і для того, щоб робити щось погане.

Відповідно, для чинних політиків є два варінти - "take money and run" (те, що фактично робив Янукович – накопичувати вкрадені в країни гроші, виводити їх іза кордон і намагатися хоч трохи максимізувати цей період), Або все ж таки щось робити та намагатися переобиратися. Проте тут є обмеження: якщо політик має настільки низький рівень довіри, йому потрібно докладати неймовірні зусилля, аби мати здатність продати потрібні реформи суспільству.

Окрім реформаторів і суспільства, є ще зацікавлені групи, які відстоюють свої приватні інтереси. Саме вони "зачиняють вікно можливостей". Їм нема сенсу "продавати" реформи, на них потрібно тиснути, а для цього також потрібно мати політичний капітал.

Другий структурний елемент – дуалізм влади. Доводиться говорити про те, що через свій контроль над правоохоронною та судовою системою Президент фактично обмежує здатність уряду поліпшувати клімат для інвестицій та бізнесу. Економічна політика, за яку відповідає уряд, обмежується високими ризиками для інвестування в Україну саме через корумпованість та непідконтрольність формальним інститутам влади в країні правоохоронних органів.

Ще одна проблема – відсутність справжньої коаліції у Верховній Раді. Найскладніші рішення фактично купуються різноманітними політичними чи фінансовими ресурсами. Як, наприклад, було з одним із ключових рішень для відновлення програми МВФ – голосування за держбюджет на 2017 рік вночі. Ці торги нічого хорошого не говорять про механізм прийняття рішень.

Оновлення державної служби на сьогодні майже не відбулося, серйозних змін в цьому напрямку ми не бачимо. Реформаторська потужність уряду обмежена прем’єр-міністром, кількома міністрами-реформаторами, їхніми командами і радниками. Це дуже мало.

Країна втрачає критичну масу лідерів реформ. Дуже багато розумних і активних людей пішли з влади. Це були люди, які формували відчуття того, що щось рухається. Для того, щоб побудувати підтримку громадян та лідерів думок, має бути рух вперед, перемоги та сильні лідери.

Які реформи можна вважати сталими?

В країні реформи зупиняють зацікавлені групи, які захоплюють державу. Як показує румунський досвід протестів проти намагання уряду послабити боротьбу з корупцією, роль суспільства може бути в тому, щоб допомагати громадським активістам і реформаторам у владі воювати з цими групами в інтересах розвитку країни та підвищення свого рівня життя.

В Україні сталими є реформи через створення незалежних структур, які були підтримані донорами – такими стали, зокрема, Національний банк України та Національне антикорупційне бюро. Очищення банківської системи не було б можливим без незалежності НБУ. І знов за цією вимогою стояв МВФ. Ми маємо зробити так, щоб ці реформи були підтримані вже не донорами, а суспільством.Наступна важлива ціль для країни – незалежність судів.

Другий варіант сталості реформ – потужна комунікаційна підтримка і сильні команди. Два приклади: система державних закупівель ProZorro і Нафтогаз України. Зацікавлені особи, які хочуть знести такі реформи, розуміють, що це буде дуже помітно і призведе до серйозного спротиву з усіх боків.

Несталими є реформи всередині окремих органів влади, без зміни у законах і без прозорості. Прикладом цього є Міністерство економічного розвитку та торгівлі. Майже щотижня відбуваються скандали, коли на замовлення Служби безпеки України (а працівникам СБУ це теж хтось замовляє) зупиняється зовнішньоекономічна діяльність то операторів ринку скрапленого газу, то компаній, які імпортують медикаменти. Всім зрозуміло, що це корупційні складові, кому це підконтрольно. Оскільки не було змінено закону, більш прогресивна команда пішла, контроль було втрачено з боку чесних людей. Нечесні люди отримали змогу купувати ці рішення.

Ще один приклад – політизовані установи, де є потужний вплив зацікавлених сторін. Такі, як Фонд державного майна України. Ми не бачимо жодного руху в напрямку приватизації, жодне велике підприємство за три роки не було приватизоване. Захоплені вже нові органи, незалежність яких не вдалось забезпечити: Комісія з питань вищого корпусу державної служби, Національне агентство з питань запобігання корупції.

Хочу послатися на Франсіса Маліжа, регіонального директора ЄБРР: На його думку, для того, щоб реформи почали рухатися швидше, має бути консенсус в українських елітах щодо необхідності незалежних органів та можливість забезпечити, що ці органи не будуть захоплені ніким". За досвідом останніх трьох років можна сказати, що без цього ми не побачимо значних змін.

 
 
 вгору