Колонки Центр локального самоврядування
  1584  0

Внутрішній аудит в уряді: очі «смотрящих» чи протидія корупції?

Попередження корупції є важливим елементом доброго урядування. Відкритість прийняття владних рішень – запорука того, що державні ресурси не будуть марно розтрачені, а направлені на задоволення потреба платників податків в обороні, медицині, освіті тощо. Одним із інструментів контролю над діяльністю органу влади є внутрішній аудит. Фактично, це комплекс заходів, направлений на виявлення та знешкодження корупційних ризиків у владній вертикалі. Розкриття онлайн результатів внутрішнього аудиту дозволить громадськості та медіа долучитися до попередження корупції, тобто не допустити банального розкрадання. Втім, як показує реальність, не всі нинішні представники уряду готові допустити громадськість до контролю над внутрішніми процесами в міністерствах.

Що таке внутрішній аудит?

Внутрішній аудит, як елемент управління, покликаний запобігати незаконному, неефективному та нерезультативному використанню бюджетних коштів та інших ресурсів.

Здійснення внутрішнього аудиту, а також контролю, покладається на відповідні підрозділи, які утворюються в міністерствах та інших органах виконавчої влади згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1001 від 2011 року. Щоб департаменти внутрішнього аудиту могли виконувати свої функції на належному рівні, законодавство наділяє їх цілим набором інструментів:

  • аналіз проектів наказів та інших документів, пов'язаних з використанням бюджетних коштів;
  • повний та безперешкодний доступ до фінансово-господарської інформації;
  • анкетування, опитування та інтерв'ювання працівників організації;
  • запити до інших організацій з метою отримання необхідної інформації;
  • залучення профільних експертів тощо.

 

Підрозділи внутрішнього аудиту у своїй структурі утворили не лише міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, а й обласні державні адміністрації. Як видно, внутрішнім аудиторам не бракує інструментів для протидії корупції. На практиці, аудитори – це очі та вуха керівника. Тож виникає логічне питання: чому в уряді можуть існувати процеси безперервного аудиту та розкрадання державних ресурсів одночасно? Відповідь криється у згаданому 2011 році. Тоді ще прем’єр-міністр Микола Азаров створив внутрішній аудит не з метою протидії корупції, а для запровадження негласного інституту "смотрящих" за будь-яким органом виконавчої влади. Аби керівник такого органу міг налагодити корупційні потоки "наверх". І через власних аудиторів забезпечити системність потоків. Схоже, що подібною практикою деякі управлінці намагалися користуватися в уряді Арсенія Яценюка. І продовжують користуватися в уряді Гройсмана. В підтвердження цьому "справа Насірова". Відсторонений голова фіскальної служби кілька разів відстрочив мільярдні борги компаніям втікача Олександра Онищенка, грубо порушуючи умови надання відстрочки. В прийнятті подібних рішень задіяні близько десятка співробітників податкової. Це переважно помічники керівника, юридичний і загальний відділи. Втім, ніхто із виконавців начебто не помітив порушення. Що дозволило Насірову тривалий час "плідно" співпрацювати з Онищенком. Тож не дивно, що після скандалу  одним із перших звільнився саме начальник внутрішньої безпеки фіскальної служби, який виявився другом Насірова.  

Але є і позитивні практики внутрішнього аудиту, які сьогодні закладають надійний фундамент для протидії корупції. Два роки назад  Київська міська державна адміністрація запустила окремий інтернет-портал, котрий дозволяє ознайомитися з планами та результатами роботи підрозділу внутрішнього аудиту будь-кому. Відтак активні кияни мають змогу, по-перше зрозуміти, які саме проблеми у команді мера вважають пріоритетними. Чи перевіряють транспортну галузь? Чи ЖКГ? Чи медицину? А по-друге, громадяни бачать, результати вирішення проблем. Не зайвим буде роз’яснити, що у висновках аудиторів за результатами перевірок, безпосередньо фіксуються "схеми" розкрадання бюджетних ресурсів. А це вже відкриває нові можливості системно протидіяти корупції для активістів, розслідувачів та правоохоронних органів.

Внутрішній аудит міністерств

Команда Володимира Гройсмана також демонструє готовність залучити громадян до контролю над прийняттям рішень в середині міністерств. Принаймні демонструє. У жовтні минулого року прем’єр підписав доручення № 803р, яким зобов’язав міністерства провести ряд заходів з метою мінімізації корупції у власних структурах. При чому посадовцям дозволили самостійно визначити такі заходи. Міністерства оборони, аграрної політики та охорони здоров`я зголосилися оприлюднити плани та результати внутрішніх аудитів на власних порталах. Зважаючи на успішний досвід КМДА та ініціативу трьох міністерств експерти Центру локального самоврядування пішли ще далі, і запропонували через офіційні звернення всім міністрам розкрити інформацію про внутрішній аудит.  Однак, виявилося, що масштабувати столичну практику на національному рівні в уряді не поспішають.

Із18 міністерств на пропозиції громадськості відгукнулися лише п’ять. Це міністерства охорони здоров`я, освіти, внутрішніх справ, аграрної політики та регіонального розвитку, які з цього року розпочали публікувати плани та результати перевірок. На противагу колегам, мін`юст та мінсоцполітики знехтували законом про звернення громадян, і не надали жодної відповіді на пропозиції. Чітко відмовили у розкритті документів внутрішнього аудиту лише два відомства. Заступник міністра інфраструктури Юрій Лавренюк, який до посади сам був громадським активістом, на три сторінки навів купу статей з різних законів для обґрунтування, чому міністерство не може оприлюднити результати аудитів. Заступник міністра енергетики Анатолій Корзун намагався довести, що розкривати інформацію про перебіг підпорядкованих державних підприємств є небезпечно, зважаючи на АТО. До речі, є велика вірогідність, що дорожні чи транспортні підприємства мінінфраструктури або шахти міненергетики найчастіше стають фігурантами корупційних скандалів в медіа. Чого тільки коштує січнева закупівля м`яса по 4 тисячі гривень за кг "Селидіввугілля".

 

До службової, а відтак закритої інформації внутрішній аудит віднесли два міністерства. Це міністерство фінансів, яке між іншим, уповноважене регулювати стандарти проведення аудиту на національному рівні. А також міністерство оборони. Хоча тут треба зробити відступ і нагадати, що відповідно до згаданого вище доручення Гройсмана військові таки мають відкрити ту інформацію, розкриття якої не шкодить національним інтересам. МВС, для прикладу, яке витрачає не набагато менше грошей, знайшло можливості розкрити інформацію.

Очікувано ні "так", ні "ні" відповіли більшість міністерств. А саме 7. Це мінекології, мінекономіки, мінмолодьспорт, мінінформатики, мінкульт, мінТОТ та МЗС . За звичай представники цих відомств дякували за ініціативу, жалілися на відсутність технічних можливостей та обіцяли в недалекому майбутньому розглянути питання оприлюднення внутрішнього аудиту (та чи розглянуть?).

І все ж таки?

Внутрішній аудит – це запобіжник розкраданням та марнотратству в органах влади. Закритий від громадськості такий інструмент в руках недоброчесного керівника легко перетворюється в очі "смотрящого" за корупційними потоками. Тому відкритість внутрішнього аудиту певним чином нівелює таку проблему. І сприяє діалогу між владою та громадськості для ефективної протидії корупції.

Приклад Києва та кількох міністерств, які погодилися відкрити результати внутрішніх аудитів вселяють надію. Це лише маленькі перші кроки. Втім у правильному напрямку. І, якщо команда Володимира Гройсмана знайде в собі політичну волю розширити публічність внутрішніх аудитів і в інших відомствах, це стане ще одним наступом, який обмежить поле для маневрів корупціонерів.

Розслідування проведене в рамках проекту Центру локального самоврядування "Без корупції" за фінансової підтримки програмної ініціативи "Демократична практика" міжнародного фонду "Відродження"

Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 вгору