Колонки Світлана Чернецька

Журналіст Інформаційної кампанії "Сильніші разом!"
  105

Євроінтеграційні обов'язки: як МОЗ планує реформувати службу крові і систему громадського здоров'я

Україна в рамках імплементації Угоди про асоціацію з ЄС має виконати низку зобов’язань в сфері охорони здоров’я. Громадські експерти кажуть, що роботу уже "завалили". Нова команда МОЗ обіцяє ситуацію виправити і вже вказує на позитивні зрушення у цій сфері.

Крім медичної реформи, внаслідок якої "гроші мають піти за пацієнтом", автономізуватись медичні заклади та змінитись система надання екстреної медичної допомоги, нашій системі охороні здоров’я доведеться подолати ще один виклик – виконання зобов’язань визначених Угодою про асоціацію з ЄС. Це означає реформування системи громадського здоров’я, служби крові, а також деяких аспектів, пов’язаних з біобезпекою та трансплантацією.

 Гривня на профілактику економить десять на лікуванні

Перше, про що говорять члени нової команди Міністерства охорони здоров’я, що фундаментом реформи є зміна підходу. В пріоритеті має бути не лікування, а профілактика. Це прямо відображається і на реформі первинної медичної допомоги, і на фінансуванні галузі загалом, і, власне, на ідеї розвитку системи закладів громадського здоров’я.

Заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк під час дискусії-дебатів в Українському кризовому медіа-центрі у вересні наголосив на тому, що видатки на охорону здоров’я варто розцінювати не як соцвидатки, а як інвестиції.

Він зауважив, що 600 тисяч українських родин щороку зазнають катастрофічних фінансових витрат на лікування, а 92% громадян стверджують, що у випадку серйозної хвороби бояться опинитись у скрутній фінансовій ситуації. Натомість, інвестиції у превентивну медицину допомогли б підвищити загальний рівень здоров’я, сприяли б ранній діагностиці захворювань та, відповідно, менш затратному і більш успішному лікуванню.

Заступник міністра охорони здоров’я Оксана Сивак також наголосила: "Проблема у тому, що наша система охорони здоров’я орієнтована на лікування. Скільки коштують ліки, у скільки обійдеться госпіталізація, в яку "копієчку" обійдеться лікування… Тому, першочергово важливою є реформа, яка змістить акцент з лікування на профілактику. Адже вкладена у профілактику гривня на виході дасть економію в десять гривень. Тобто, треба повністю змінити підхід до системи фінансування охорони здоров’я", - пояснила вона.

 Громадське здоров’я: "бути щитом, а не вогнищем"

Громадське здоров’я – дуже широке поняття, яке охоплює і ситуацію із захворюваністю, і стан профілактики, і тенденції, і контроль та попередження захворюванням. В рамках євроінтеграції планується довести українські стандарти до європейських. Тоді буде змога працювати в рамках єдиної системи, бачити тенденції, успішно долати епідемії та припинити наростання негативної статистики вже в зародку.

"Коли ми спілкувались з експертами з Єврокомісії, які аналізували нашу систему охорони здоров’я, то поцікавились: "А який же вам резон, щоб у нас пройшли ці реформи?". А вони відповіли: "Нас цікавить, щоб Україна не була джерелом хвороб для усієї Європи, тому впорядкуйте, будь ласка, свою профілактику - ми вам у цьому допоможемо". "Це цілком зрозуміла мотивація, адже ми на рубежі між Сходом і Заходом, і європейці хочуть, щоб ми були щитом від інфекцій, а не їх вогнищем", - пояснює Оксана Сивак.

Аналітики громадської організації "Український центр європейської політики" проаналізували законодавчі зобов’язання України з 2014 року по І півріччю 2016 року в рамках імплементації Угоди про асоціацію з ЄС. Так от, в сфері громадського здоров’я мали бути адаптованими три рішення ЄС. Цього не зроблено. І, як зазначають аналітики, хоча певні кроки, на кшталт прийняття Наказів (наприклад, Наказ №905 від 28.12.2015 "Про затвердження критеріїв, за якими визначаються випадки інфекційних та паразитарних захворювань, які підлягають реєстрації", Наказ №604 від 18.09.2015 про створення Центру громадського здоров’я тощо), були зроблені – цього замало. Так само критично вони оцінили ефективність створення Центру громадського здоров’я.

"Станом на момент проведення моніторингу – початок липня 2016 року – новоутворений Центр громадського здоров’я навіть не мав очільника і не розпочав свого функціонування. Це крім моменту з невизначеністю реорганізації та функцій новоутворених структур", - пояснює аналітик ГО "Український центр європейської політики" Олена Степаненко.

Концепція розвитку системи громадського здоров'я в Україні вже розроблена і зараз проходить необхідні процедури узгодження з центральними органами виконавчої влади. Очікується прийняття законопроекту № 5134 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у частині оптимізації системи центральних органів виконавчої влади у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення", який вже поданий на розгляд до Верховної Ради України.

Важливим питанням щодо Центру громадського здоров’я є розподіл обов’язків, адже була ліквідована Санітарно-епідеміологічна служба, а її обов’язки розподілені між Міністерством охорони здоров’я і Міністерством аграрної політики та продовольства. При цьому функція епідеміологічного нагляду, як і майнові комплекси колишньої СЕС, включаючи лабораторії, перейшли у підпорядкування МОЗ.

"Так, плутанини щодо того, де чия сфера відповідальності, не бракує. Ми отримуємо десятки звернень від громадян, підприємців, організацій зі скаргами – але це компетенція Мінагро. Вони теж отримують скарги, які в нашій компетенції. Вихід один – вести просвітницьку роботу, і тісно співпрацювати між собою, поки все не стане зрозумілішим. Так і робимо", - коментує Оксана Сивак.

 Насправді, для користувача є простий спосіб розмежувати зони відповідальності інституцій: все, що від землі і до столу – сфера Мінагро, а від столу і далі – сфера МОЗ і Центрів громадського здоров’я. Тобто неякісна продукція – це скарги в Держспоживслужбу, але якщо вже цими продуктами хтось отруїться, тобто захворіють люди– це до МОЗ.

Але, Центр громадського здоров’я не лише перебере на себе частку функцій СЕС. Його обов’язки будуть значно ширшими.

"86% смертей в Україні спричинені неінфекційними захворюваннями, профілактикою яких якраз треба займатися на державному рівні. Серцево-судинні захворювання, онкологія, самогубства, психічні захворювання,– це все та сфера, яка не була у віданні СЕС”, – підкреслила Оксана Сивак, заступник міністра охорони здоров’я України.

Очільницю Національний Центр громадського здоров’я нарешті здобув в середині вересня і почав роботу. Він розроблятиме документацію для установ регіонального рівня; збиратиме статистичну інформацію, займатиметься біобезпекою, безпекою праці, впливом на здоров’я небіологічних чинників. Роботи багато, адже громадське здоров’я в євророзумінні – дуже широке поняття.

 Служба крові: свої стандарти у кожній області

Реформування служби крові - ще один з пріоритетів реформування української системи охорони здоров’я відповідно до вимог ЄС. На кінець 2015 року служба крові України представляла собою цілу мережу - 47 станцій та центрів крові, 327 відділень трансфузіології (із них 8 підпорядковані МОЗ, 6 — Національній академії медичних наук України, 1 — Укрзалізниці) та 84 лікарні, що заготовляють кров. У цих закладах працювало 7647 фахівців, у тому числі 1398 лікарів та 2798 середнього медичного персоналу. У 2015 р. службою крові України було прийнято 437 425 донорів. Такі цифри озвучив на круглому столі в Комітеті ВРУ з питань охорони здоров’я головний лікар Київського обласного центру крові Петро Вербицький.

Оксана Сивак протягом останнього року працювала над розробкою Національної стратегії створення системи крові в рамках роботи відповідної робочої групи як представник громадського сектору. Тепер, ці напрацювання потрібно реалізувати на державному рівні, адже це одна з вимог Асоціації.

За словами заступника міністра, основна проблема української служби крові – відсутність єдиних стандартів дослідження крові, низький рівень інфекційної безпеки, який часто пов’язаний із поганим технічним забезпеченням.

"У нас кров беруть у кожній маленькій лабораторії. Ми можемо забезпечити високоякісне технічне забезпечення, приміром, у обласному центрі, але якщо туди будуть привозити кров, взяту не за відповідними стандартами у маленьких лабораторіях, то ситуація не зміниться. Технічно забезпечити якісними тест-системами кожну лабораторію країни – неможливо. У світі кров беруть скрізь, є такі собі мобільні лабораторії, які можуть брати кров усюди, але привозять її на тестування до єдиного центру. Там і формують препарати крові, які потім замовляють і отримують лікарні", - пояснює суть українських реалій та планів реформи служби крові Оксана Сивак.

Окрема історія з донорством. Адже, на відміну від світової практики, у нас більшість запасів банків крові поповнюються завдяки родичам хворих. Підхід до донорства має бути змінений відповідним Законом, який має створити правову основу для безкоштовного донорства (зараз воно формально вважається платним, хоча зазвичай плата виглядає як гроші на обід для поповнення сил).

"Ми хочемо перейти на 100% безоплатне донорство і уникнути випадків, коли родичі змушені здавати кров. Розглядається питання про створення Банків крові в області, з яких кожна лікарня зможе робити замовлення. Тоді у обласних Банках крові будуть препарати крові, відповідно протестовані і які зберігаються в належних умовах. А кожна лікарня плануватиме кількість операцій і втручань, які потребують препаратів крові – тож вони зможуть замовляти певну кількість, тип продукції", - пояснює заступник міністра.

Проблем у служби крові в Україні немало. Крім вже згаданих, існує ще проблема отримання великої кількості препаратів крові у випадку надзвичайних ситуацій, і адекватне забезпечення препаратами крові постраждалих внаслідок бойових дій, і технічні проблеми щодо власне переробки плазми крові на препарати крові, для чого бракує потужностей. Вирішити ці проблеми цілком реально, переконана Оксана Сивак. І хоча, зазвичай, українські реформи впираються в непереборну стіну відсутності грошей та політичної волі, цього разу може бути інакше.

"Щодо створення Банків крові – то це цілком компетенція МОЗ, що спрощує реформування. Єдине, що потрібно – так це розуміння та підтримка лікарської спільноти. Нам потрібно забрати в лікарень функцію збору та переробки крові і забезпечити невеликі лікарні якісними холодильниками для зберігання препаратів крові, які вони будуть замовляти на конкретні операції. Фінансово це помірна сума, яку зможуть покрити навіть місцеві бюджети. Щодо донорства – нам потрібен новий закон, і ми над цим працюємо", - каже Оксана Сивак.

 "Приречені на успіх, бо гірше бути не може"

Шанси на успіх у МОЗ оцінюють дуже високо. Тут переконані, що зможуть реалізувати реформи, на відміну від своїх попередників.

"Я оцінюю наші шанси на успіх на 100%. Ми змогли пройти усією командою, і зараз до нас долучилось багато гідних людей. Ми отримали карт-бланш від уряду. Зрештою, у наших попередників було дуже багато гарних і правильних концепцій, але вони не реалізовувались. Чому – це інше питання. Європейські експерти так і кажуть: годі планувати і писати, робіть вже щось! Тому ми і робимо. Не нарікаємо на фінансові нестачі, плануємо оптимізації, щоб вивільнити кошти, створюємо конкретний екшн-план, на які витратимо з розумом бюджетні фінанси. Розуміємо, що треба починати не з розмов про гроші. І зрештою, у нас просто нема вибору – гірше вже бути не може і люди чекають від нас кардинальних змін", - з втомленим оптимізмом підсумовує заступник міністра охорони здоров’я Оксана Сивак.

 
 
 вгору